«Із Києва болісно помітні і сильні, і слабкі сторони Європи»

08 червня, 21:39

Нещодавня поїздка до Києва продемонструвала силу українців і дріб’язковість політичних чвар у ЄС

Нещодавно я відвідала столицю України Київ. Ця подорож не вимагала від мене багато хоробрості. Наприкінці травня я поїхала туди менш ніж на 48 годин у складі гостей безпекового форуму. Чисті комфортабельні нічні потяги з дбайливими провідниками відвезли нас туди і назад. Під час перерв у перший день я виходила, щоб пройтися широкими алеями, обсадженими величними каштанами. Увечері деякі з нас пішли до кафе в парку, перш ніж встигнути повернутися в готель до опівнічної комендантської години.

Цієї ночі ППО Києва збила, за даними українських чиновників, 17 ракет і 31 безпілотник. У травні Росія наростила свої повітряні атаки, які відбувалися майже щоночі. Після доставки в Україну американських систем протиракетної оборони Patriot ці атаки видаються навмисною спробою виснажити ці системи та поцілити в них. (Іншим містам не пощастило, і вони не так добре захищені. У Дніпрі двоє людей загинули, 30 отримали поранення під час влучання в медзаклад).

3 мільйони жителів цього стародавнього європейського мегаполісу переживають ці атаки зі стоїчною рішучістю. Конференція пройшла без жодних проблем. Якби не те, що деякі учасники були у формі чи камуфляжі, це було б схоже на будь-яку точку Європи. Поруч, на стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря, - тисячі фотографій, які повільно вицвітають, і повно свіжих троянд на честь пам’яті полеглих. Водночас на вулицях звично гамірно. Люди, які провели тривожну ніч у сховищах, не показували й сліду жалю до себе. Це оніміння, чи гідність, чи те й інше? Кілька разів мені підступав клубок до горла.

Конференцію в Києві проводив двічі прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, який нині перебуває в опозиції. Одним зі спікерів був екс-президент Петро Порошенко, також в опозиції. Вони, як і всі інші спікери, були єдині у своїй відданості європейському майбутньому України та в заклику до чіткого та швидкого шляху до членства в НАТО. Тим часом лише у травні президент Володимир Зеленський відвідав Гельсінкі, Гаагу, Рим, Ватикан, Берлін, Аахен, Париж, Великобританію, Джидду та Хіросіму, щоб заручитися підтримкою своєї країни.

Дипломат сказав мені, що касти олігархів країни, яка десятиліттями тримала економіку та політику країни в задушливій хватці, уже немає: «Їхні системи впливу є побічними втратами цієї війни». Це свідчить про те, що політичний простір буде широко відкритим, якщо і коли закінчаться бойові дії, - це є гарною новиною для все більш сильного громадянського суспільства України. Однак поки що Україна залишається у воєнному стані, а її громадяни поглинуті екзистенціальною справою боротьби та виживання.

Наступного дня після мого від’їзду Росія завдала ракетних ударів по Києву серед дня, школярі кинулися до бомбосховищ. Два дні, щоб на власні очі побачити, послухати, навчитися та проявити солідарність, – недостатньо. Але моє полегшення від західної єдності та рішучості в час, коли Україна починає свій довгоочікуваний контрнаступ, тепер ґрунтується на глибшому усвідомленні мужності українців.

Коли дивитися на Європу з Києва, чітко видно сильні та слабкі сторони континенту. З одного боку, правий популізм знову очевидний у багатьох країн Європи: Італії, Франції, Великій Британії, Польщі, Німеччині, - це якщо перелічити лиш кілька. У той час як уряди, видається, витрачають енергію на дрібні чвари. (Партнери з Берліна із коаліції “світлофор” зараз ведуть запеклу боротьбу через...теплові насоси).

Але водночас вторгнення Росії безпрецедентно змінює Європу: візьміть до уваги лише те, як президент Франції Еммануель Макрон оцінив Східну Європу під час виступу в Братиславі, або нещодавню зустріч 48 європейських лідерів у крихітній Молдові для обговорення колективної безпеки. Навіть Швейцарія та Австрія ведуть гарячі дебати щодо майбутнього своєї політики нейтралітету. Провівши останній місяць у візитах до семи європейських країн, відчуваю бадьорливе відчуття змін. Та Україна є авангардом цих змін, і там вирішуватиметься майбутнє всієї Європи.

Констанц Штельценмюллер, директорка Центру США і Європи Інституту Брукінґс для Financial Times