Віталій Портников про те, чому Україна може не дочекатися змін на краще

03 жовтня 2016, 09:43

Чому і корупціонери, і антикорупціонери однакові небезпечні, чи були б зміни в України без Революції Гідності та як зберегти свою національну ідентичність розповів український журналіст, публіцист Віталій Портніков під час Дискусійного клубу "Відкрий світ", організованого Фондом "Відкрий Україну". 

Віталій Портніков розповів, чи буде Україна заможною державою через 25 років, чому ідея боротьби без змін ніколи не спрацює та що, окрім економіки, змінять економічні реформи. 

Про Революцію Гідності

Що відбувалося з містом до 1 грудня 2013 року, до побиття студентів? Скільки людей реально готові були протестувати проти бажання Уряду Януковича відмовитися від ідеї Європейської асоціації? Дуже багато? Не дуже. Кількість людей геометрично збільшилася після побиття студентів. Але до цього було ясно, що процес провалений. А тут є ще одне складне питання. А ці люди, які готові були протестувати. От, студентська молодь, за що вона виступала? Вона виступала за демократію, за інші цінності, за реформування держави, так, щоб кожен міг стати сумлінним платником податків, кожен міг мати можливість відкрити свій бізнес, кожен жив у демократичній вільній державі? Більшість з цих людей не розуміли, чому ЄС висуває нам вимогу – звільнити Тимошенко з ув'язнення, щоб припинити цю практику від правосуддя в нашій країні. Ми, люди, які говорили, що неможливо уявити собі європейську державу з вибірковим правосуддям, були в переважній меншості. Ттому що більшість була певна, що в Європі просто краще жити, ніж в колишньому Радянському Союзі. Просто краще. Просто Німеччина багатша за Росію. А якби Росія була багатша за Німеччину?

А якби Росія не напала на нас? Не анексувала Крим, не влаштувала все це неподобство на Донбасі, скільки б людей продовжувало вважати, що треба якось намагатися знайти спільний знаменник з Європою і Росією?

Коли 1 грудня люди вийшли на вулиці, як це завжди буває під час такого повстання, чи була у них в голові концепція демократичної, європейської, незалежної країни? Ні, вони боролися за справедливість. Справедливість – це не концепція побудови держави. Це виключно бажання позбутися бандитів. Це нормально. Коли на тебе бандит наводить рушницю, ти хочеш, щоб він кудись зник. Я пам'ятаю це. І в перший день цього мітингу, коли ми там стояли на цьому, кричали: "Зека – геть!". І скільки б ми не розповідали європейцям, у нас мільйон вийшов за Європу, мільйон вийшов за "Зека – геть!". І більшість цих людей, які виходили під гасло "Зека – геть!" під європейськими прапорами, вірили, що якщо вони піднімають цей прапор, це автоматично призводить до добробуту.

Ще одне важливе питання. А якщо би Росія не напала на нас? Не анексувала Крим, не влаштувала все це неподобство на Донбасі, скільки б людей продовжувало вважати, що треба якось намагатися знайти спільний знаменник з Європою і Росією? Подивитися, де краще жити, то й стати треба туди, де краще жити. Це ніякі не цінності, на яких будується держава, це цінності первісного племені. І росіяни, які весь час пояснюють, що їм абсолютно все одно, хто там нагорі, які там рішення приймають. Головне, щоб пенсії були хорошими, щоб бюджетні зарплати платились. "И вообще, мы так хорошо живем, как еще никогда не жили", - це і є первісне плем'я, в печері якого просто постелили ковдру і принесли якісь харчі, а тепер і харчі винесли, але ковдра ще лежить.

Подивимося, що буде по мірі зубожіння росіян. Чи вдасться режиму, який сьогодні керує Росією, підмінити ідею хорошого життя – "Мы так никогда не жили" – ідеологією того, що це імперська країна, яка має все зібрати. Якщо люди в Росії в це щиро повірять, а я вважаю, що вони в це не вірять щиро, вони вважають, що це такий шифр, яким забезпечується можливість мати квартиру, машину, хороше весілля для дочки зіграти тощо. Якщо вони щиро в це повірять, вони у нас виграють. Бо ми досі залишаємося суспільством, яке живе для того, щоб жити краще.

 Ми досі залишаємося суспільством, яке живе для того, щоб жити краще

Нас досить часто порівнюють з Ізраїлем. Це некоректне порівняння в тому розумінні, що все ж таки в Ізраїлі збиралися люди, які туди їхали рятуватися, які їхали будувати єврейську державу. Вони не обов'язково багаті, але обов'язково євреї. Вони приїздили, жили в караванах, це просто залізо, чотири листи, ніяких вікон, і поживіть там в +45 градусів довго. Але вони жили в цих караванах в єврейській державі. Це набагато краще, ніж жити в чудовому будинку десь на Ярославовому валу, чи на Тверській, чи якійсь франкфуртській вулиці, знаючи, що тебе вб'ють. Така була думка в людей тоді. Вони рятувалися від погромів. Від знищення, від самої ідеї, що вони зникнуть, як народ. Від ідеї зникнення власної ідентичності: релігійної, соціальної, політичної, культурної.

А потім, у 1990-ті роки, від нас з вами поїхали інші люди, яким було плювати на цю єврейську ідею, вони просто вважали, що в Ізраїлі більше ковбаси, нехай кошерної. І вони переїхали, і ця держава їх досі перемелює. Тільки їх діти і онуки вже стають схожими на справжніх ізраїльтян, а вони, як були совками, так і залишаються. Всюди – від Австралії до Брайтон-Біч. Тому що вони впевнені, що життя для того, аби почуватися в ньому комфортно. Нічого поганого в цьому нема, це нормальні людські ідеї. Для цього існують великі переселенські цивілізації: США, Канада, Австралія. Там люди не хапаються за свою ідентичність на своїй землі. Вони можуть її зберігати, але розуміють, що переїхали, аби починати спочатку. Старт. Вони можуть по дорозі щось втратити, щось набути. Їхні діти, українські чи єврейські, можуть одружуватися з філіппінками чи з китаянками, які не будуть вважати себе українками чи єврейками, вони будуть вважати себе американцями. Це нормально. Але це вибір.

Про Україну в порівнянні

Я порівняв би Україну не з Ізраїлем, а з Ірландією, тому що туди ніхто не приїжджав, звідти тільки виїжджали. І люди, які були в Ірландії, вирішили побудувати власну державу. Тому що вони не хотіли бути в одній державі з Англією, яку вони вважали завойовником і країною, що руйнує їхню ідентичність, як таку. Політичну, соціальні, культурну. Але в концепції побудови Ірландії ніколи не було ідеї, що вона обов'язково завтра стане багатою, що від того, що вона стане незалежною, люди там житимуть краще. Вони всі розуміли, що будуть гірше жити, ніж з Англією, ніж у Великій Британії. Але із власною системою освіти, із власним судом, із власною підтримкою культури. Це і є вибір.

Європа, як спільний проект, створена не для того, щоб автоматично жити краще

Що ми маємо зараз тут? Чи точно обираємо свій європейський шлях, бо впевнені, що йдеться саме про спільні цінності з європейцями? Що таке Європа? Європа – це теж певна відповідь на Другу Світову війну, те, що європейці один одного майже не знищили, що пів-континенту було в руїнах, і довелося над цією ідентичністю – німецькою, французькою, італійською, бельгійською, створити дах європейської ідентичності. Просто щоб разом будувати спільний проект, не втрачаючи кожен своє. І тоді створити загальну систему законів, судочинства, різних інституцій, які багатьом у Європі тепер не подобаються, тому що вже виростають люди, які не пам'ятають, що їх бабусі й діди жили в руїнах десь у Дрездені.

Разом із цим, очевидно, що Європа, як спільний проект, створена не для того, щоб автоматично жити краще. А кожен з народів Європи вважає свій економічний успіх результатом того, що люди притримуються певної системи цінностей. А в нас кажуть: демократія – це лише знаряддя того, щоб добре жити. В Саудівській Аравії ж нема демократії, і все в них гарно.

Про сценарії на майбутнє

У мене є два прогнози. Є оптимістичний, що ми за 25 років впораємося. І є песимістичний, що ми все ж таки не будемо виглядати, як європейська країна, а будемо як латиноамериканська, і ходитимемо по колу, як більшість латиноамериканських країн, у яких живуть не менш розумні люди, ніж ми з вами. І там набагато краща освіта у багатьох країнах, і набагато кращий рівень культур. Візьміть Аргентину. Ви думаєте, що ця країна дикунів? Але вона ходить по колу все життя. Чи Бразилія. Реформується, немов би рівень життя піднімається, люди починають жити краще, а потім – бац, виявляється, що все це була корупція, мильний пузир. Що ніяких справжніх правил не створено, і знову все падає вниз. І знову потім військовий переворот, і знову реформація. І так люди чекають змін, потім помирають, і думають, що зміни скоро будуть.

Більше читайте на сайті nv.ua  

PRINT_PAGE